Чомусь... Маргарита Метелецкая
Зачем вцепились, как репьи,
В сознанье все былые вины?!
Зачем гвоздят мозги мои?
От беспредельности их стыну.
То слишком строгою была,
Одна воспитывая дочку –
И день пронизывает мгла,
И катится слеза в ладошку,
То опрометчивой, когда
Ребёнку папу выбирала.
Теперь я плачу, а тогда
Другой быть гордость не давала.
Как только стану вспоминать,
Найду, себя чем опечалить.
Смерть не сумела отогнать
От близких. Безутешна память.
О, кто б сказал: «Малыш, спокойно!
Всё в прошлом! Ты жила достойно!»
На фото: Маргарита Метелецкая
Оригинал
Чомусь уп'ялись, мов реп'ях,
В свідомості мої провини...
І, як старий іржавий цвях,
Цькують мій мозок без упину...
То надто строгою була,
Сама виховуючи доньку -
І день пронизує імла,
І котиться сльоза в долоньку...
То необачною, коли
Для доньки тата обирала -
Тепер, хоч плач, а хоч - моли,
Що вдієш? - Розум гордий мала...
І смерть не відвела чомусь
Ні від племінника, ні тата? -
Як тільки згадувать візьмусь,
Знайду, за що себе картати...
О, хто б сказав: "Малюк, спокійно!
Минуле - замкнено надійно!"
Свидетельство о публикации №119082405644
С тёплым приветом!
Ри
Римма Батищева 02.09.2019 22:58 Заявить о нарушении
Валентина Агапова 05.09.2019 11:37 Заявить о нарушении