Зрозумівши перший натяк на розмову відчайдушну,
Як зуміти розвантажити свою та іншу душу,
І упасти у безодню, у таку безодню, де -
не чекає,
не шукає,
не знайде.
Як пройти по лабіринту, там, де пам"яті примари
Ладні кожну мить співати про принаду і про чари,
Це - в минулому, а зараз є одна безодня, де -
не співає,
не кохає,
не прийде.
Досказати свою казку, де кінець такий невтішний,
Усміхнутись і одужати у спокої і тиші,
Але щоб я не робила, знаю, є безодня, де -
не чекає,
не кохає,
не прийде.
Про безодню
© Copyright: Ольга Валюх, 2019
Свидетельство о публикации №119081400323
Свидетельство о публикации №119081400323
Рецензии