Вiра Iнбер

                «Читатель мой, ненадобно бояться,
                что я твой книжный шкаф обременю…»


Мій читачу, тобі не слід боятись,
що я книжкову шафу вщент займу
посмертними томами (штук п'ятнадцять),
одягненими в тиснену броню.

Ні. Видана не пишно, не багато,
обкладинка блакитно-сіра і проста,
то буде книжка невеликого формату,
щоб можна було брати із собою. Теплота

її щоб серце зігрівала
в кишені ділового піджака,
і щоб її із сумки діставала
домашньої хазяйки лагідна рука.
 
І дівчинка в наряді кінозірки
щоб через неї не пішла на бал,
і щоб студент, забувши про п'ятірки,
її на лекціях читав...

«Товариш Інбер, - скажуть педагоги, -
Це неймовірно! Не збагнути вас.
Порушуєте ви регламент строгий,
ви нашу плутаєте молодь повсякчас».

Я знаю, що не педагогічно так чинити,
та знаю й те, що сила, яку має вірш, рядок,
(частково, часом), може замінити
веселий бал і вдумливий урок.

Дня течію міняючи частенько й лики
людські, (коли сама піду у небуття своє), -
ти не вмирай відразу, книжка невелика.
Живи як можна довше, дітище моє!


(1890-1972, радянська єврейська  письменниця.  Життєлюбність і витончена, твереза іронія. Поетеса спокійної вдумливості  і роздуму, схильна по-домашньому обживати і «утеплювати» великий світ)

- «АНТОЛОГІЯ ЛІРИКИ-2»