Мой первый стих... Лина Костенко

Ліна Костенко

Мій перший вірш написаний в окопі,
На тій сипкій од вибухів стіні,
Коли згубили зорі в гороскопі
Моє дитинство, вбите на війні.

Лилась пожежі вулканічна лава.
Горіла хата. Ніч здавалась днем.
І захлиналась наша переправа –
Через Дніпро – водою і вогнем.

Гула земля. Сусідський плакав хлопчик.
Хрестилась баба, і кінчався хліб.
Двигтів отой вузесенький окопчик,
Де дві сім’ї тулились кілька діб.

О, перший біль тих не дитячих вражень,
Який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
Чи не німою зробиться душа?!

Це вже було ні зайчиком, ні вовком.
Кривавий світ, обвуглена зоря! –
А я писала мало не осколком
Великі букви, щойно з букваря, -

Той перший віршик, притулившись скраю,
Щоб присвітила поночі війна.
Який він був, я вже не пам’ятаю.
Снаряд упав – осипалась стіна.
-------------------------------------------------
Лина Костенко

Мой первый стих написан был в окопе,
На той рассыпчатой от взрывов бомб стене,
Когда сгубили звёзды в гороскопе
Всё моё детство, что убито на войне.

Лилась пожаров огненная лава.
Горела хата. Ночь казалась днём.
Захлёбывалась наша переправа -
Чрез реку Днепр – водою и огнём.

Гудело всё. Соседский плакал хлопчик.
Крестилась баба, голод стал сильней.
Подрагивал тот узенький окопчик,
Где две семьи ютились пару дней.

Боль первая недетских впечатлений
Такой на сердце оставляла след!
Не выразить стихами тех мгновений,
В душе и слов на этот ужас нет!

То не было ни зайчиком, ни волком,
Кровавый свет, горящая заря!
А я писала чуть ли не осколком
Большие буквы из обрывков букваря.

Тот первый стих – он примостился с краю,
Чтоб ночью осветить могла война.
Какой он был? Я не припоминаю.
Снаряд упал – осыпалась стена. (9.08.2019)