...тіні колишуть минуле...тіні ламають простір...
Бачиш? Я маю очі. Чуєш? Мій шепіт спраглий.
Десь окриляється літо, десь - смертоносить постріл.
Світ мій волає в Всесвіт, світ мій - в домівці равлик.
"...ось я..." - з хреста шепоче надто земний, безсмертний.
Ось де - мої предтечі - рідні - коріння - зерно,
щирі та хлібосольні, лагідні, милі, вперті.
Гляну - а в чому сила? В пам"яті: "Ще не вмерли!"
В гронах рясних винограду, в груші, що марить минулим,
в глиняній хаті, у річці, що заросла очеретом,
навіть у яблунях древніх, що, зішкарублі, поснули,
бо закінчився їх термін, тягнуть їх в небо тенети -
землю звільняють, гинуть -
пагонам свіжим - простір.
...тіні колишуть минуле...
Пам"ять - у мозок постріл.
тiнi...
© Copyright: Наталья Книжник, 2019
Свидетельство о публикации №119080708669
Свидетельство о публикации №119080708669
Рецензии