Життя іде. В цьому світі ми тільки гості.
І що залишиться від нас - лиш тільки кості.
А ми живем, самі руйнуємо мости.
Лиш тільки лють- замість слова прости.
Все добро напоказ - насправді душі голі.
Ми думаєм що вільні, насправді ми без волі.
І так в клопотах втрачаєм сенс життя.
А з вибраної дороги, багатьом немає вороття.
А глянеш так - кругом краса,
Сонце світить, блищить роса.
І хоч на мить від всього відволіктись.
Замріятись - піднятися душею в вись.
Бо знову ввірвиться стрімкий потік життя,
І поверне нас із мрій і небуття.
А хочеться щоб все було як лебедів,
Лебідь без лебідки не злетів.
Ну часто все буває не так,
Живем в без любові як двоє собак.
На більшість питань відповідь ніхто не дасть,
А пожиттю і руку не подасть.
А все ж в душі завжди надії є промінець,
Бо дерево живе поки не всох останній корінець.
07.08.2019 р.
Життя йде...
© Copyright: Скорик Дмитрий, 2019
Свидетельство о публикации №119080706592
Свидетельство о публикации №119080706592
Рецензии