Тяньаньмень

Поцілунок у скло -
Поштовх до самих скронь.
То не сізіфа труп
На стелі у кришталя
Посмішці. Міцно

Судомою полотно
Тримає за нирки. Так виникає вогонь.

Чіпляючи нас на джгут,
Короткий занадто для
Щирого вітчаю. Росписане нами сукно

Вміститься у малий рюкзак,
Чи камеру на одного.
Навпочіпки к ліхтарю
Злітаються антитіла:

Фосфором білим скарг,
Де я вступив у лайно,
Де кривдою: "не люблю",
Пострілом милим - втрат.
 
Всеціло губами в вікно.
Зіркою Давида в вогонь.
Слово - мрець, Його тонкий струп -
Безглузді дієслова,
Що кличуть iз "нічого".

Самого дна свого,
Руїн площі темної Тяньаньмень:

Мішанини із тіл азимут,
Гімнів ритм, червневе сміття.
Скло невтримає наступних вуст.


Як не вмістить більше серце ****ств,
Чи Дахау на ідіш арго.
У пустелі хрущовок стою
Примарою серед грат.

Слово мрець, що без зайвих спраг.
Причешу та омию його,
заверну в оксамитовий тюк -
Звільняю твоє від свого.