Предисловие к сборнику

Ти мене більше не знайдеш, як і рими у цьому тексті. Спочатку це повинен був бути вірш, а ні, — це початок моєї історії, це моє прощання з минулим.

Ту, яку пам'ятаєш, більше не побачиш у натовпі, навіть не впізнаєш. Нове ім'я, новий колір волосся, не звичний для тебе. Я в новому місті роблю чергове фото на пам'ять.

Деякі з них навіть з'являться у моєму інстаграмі, обіцяю.

Завжди вважала його чимось далеким від себе. Але правда у тому, що мені просто не було що тобі розповісти, не використовуючи жодних слів.

А зараз є.

Затишні фото, гра форм та кольору, світла і тіні. Мені потрібен був час, щоб прийти до цього — навчитися вкладати емоції у просте зображення, бачити у навколишньому світі атмосферні речі, які пробуджують бажання поділитися ними особисто з тобою.

Завжди хотіла знаходити своє відображення у всьому, що створюю, навіть якщо мова йде про щось незначне, це не важливо. Що б ти не робив, вкладати у це частину своєї душі — ось, що без зупину повторює внутрішній голос.

Тож мені потрібен був час щоб пізнати себе ще глибше.

Саме тому я постійно зникаю з поля зору, ти мав це помітити. Гублюсь у натовпі, абстрагуюсь і наприкінці виправдовую все пошуком себе. Безсоння, багато кави та сотня списаних аркушів. І все для того, що мати можливість надихати, нагадувати тобі про чутливість, яку люди часто гублять у повсякденності.

Щоб розповсюджувати любов, мені час від часу потрібно нею наповнюватись. Залишатись з нею один на один — залишатись один на один з собою. Розумій це, як забажаєш.

Зараз мене затягнув саме такий період. Але щось виглядає зовсім інакшим. Відчуття, що більше ніщо не буде таким, як раніше. Зовсім.

***

З тієї миті, як я поставила крапку на минулому, на моєму тілі з'явились перші тату. У дитинстві моє тіло було вкрашене шрамами, зараз — малюнками. Моє тіло давно не пам'ятає слів такі, як "чистота" або "невинність". Було трохи боляче, але це більше аніж чергова дань моді, кожна з них для мене має велике значення. І що найчарівніше — буде нести його упродовж всього життя.

Ти завжди вчив придавати особливий зміст кожній дії. Навіть, якщо я ванділістично розмальовую стіни чи знову створюю безглузду абстракцію. Сутність творчості полягає лише у наявності сенсу, не більше. Доки за ними нічого не стоїть, твої навички не потрібні нікому. Я це засвоїла дуже добре.

Два найважливіших правила: змінювати все, до чого ти торкаєшся і залишати не тільки свій творчий відбиток, а і пояснення чому саме так. Якщо і не для оточення, то обов'язково для себе. Я констатую все, що створюю, щось на зразок власного творчого щоденника, або спроба перетворити своє життя на історію.

Доки я до цього прийшла, за плечима лишилось багато помилок.

Головна істина тепер викарбувана болем на ребрах: йти лише за покликом серця. Назустріч естетиці.

І просто багато писати.

Одного дня розповім тобі яка на смак італійська піца або як я перший раз вийшла до мікрофона читати свої вірші. Так, я більше не боюся говорити про себе. Негативні персонажі здатні надихати не менш ніж твої герої.

Ще стільки моїх почуттів не знайшли своє перетворення у слова, ще більше слів поки не знайшли своє перетворення у дії. У кожному наступному дні ще так багато нездійсненого, як і людей, яким не вистачає сміливості бути вільними.

І знаєш що? Їм не потрібно знати нічого, що нагадує мене з минулого.

Єдине, що я зможу розповісти про себе, це те, що до безглуздя люблю життя. Я навіть віддала і залишила все заради того, щоб вони своїм неприйняттям не вбили останні каплі моєї чуттєвості до особливих речей. Покидати зовсім не важко, якщо розумієш навіщо. Єдине, що в мене залишилося — незмінні родимки у формі сузір'я малої ведмедиці трохи нижче шиї, уздовж ключиці.

В мене більше не має історії, в мене не має минулого. Усе стерте, а старі фото видаленi. Навіть з тобою, навіть з ними.

І мені не шкода. Більше ні.

В мене є тільки теперішній час і серце з жагою до життя.

І я тут щоб закохати тебе у цей світ.

Дівчина з відбитком неба, дитина сузір'їв. Обіцяю, ще не раз впізнаєш серед сотень інших.


© Бісова дівчина
м.Київ, 2017 р.