На переполненном вокзале
На переполненном вокзале
В толпе тебя мне не найти.
Пришла я поздно. Мне сказали,
Что поезд твой уже в пути.
И я застыла, как в тумане,
Тоской от всех ограждена.
В многоголосом океане
Была одна, совсем одна.
Не слышно ни речей, ни смеха,
Как за бетонною стеной.
Ведь ты уехал! Ты уехал
И не увиделся со мной.
Стою виновницей притихшей.
На сердце темень и мороз.
Но и во тьме я этой слышу
Неумолимый стук колёс.
Во тьме, пугающей и зыбкой,
Тугой, натянутой струной
Со жгучей болью рвётся нитка,
Тебя связавшая со мной…
Живу и к боли привыкаю…
А от кого-то в холода
Под стук колёс, не умолкая,
Увозят близких поезда.
ГАЛИНА РОГОВАЯ
На перапоўненым вакзале
На перапоўненым вакзале
Сярод чужых людзей ты знік.
Прыйшла я позна. Мне сказалі,
Што адышоў ужо цягнік.
І у вакзальным гулкім гудзе
Я гаркату піла спаўна.
Сярод шумлівага шматлюддзя
Была адна. Зусім адна.
Ні галасоў не чуць, ні смеху,
Як за каменнаю сцяной.
Бо ты паехаў! Ты паехаў,
Не развітаўшыся са мной.
;
Стаю, зацятая, маўчу я,
І холад на душы, і змрок.
Але і ў цемры гэтай чую,
Што стук калёс яшчэ не змоўк.
І у халоднай цемры хісткай,
Нібы напятая струна,
З пякучым болем рвецца нітка –
Два лёсы звязвала яна.
Жыву, стаіўшы ў сэрцы рану.
А ў адзіноту пад гудкі,
Пад колаў перастук старанны
Вязуць кагосьці цягнікі.
Свидетельство о публикации №119080503552