Дракс

Субота. Хто буде сперечатися, що субота – найкращий у світі день? Особливо влітку. Особливо, коли знаєш, що завтра неділя, і не потрібно йти на роботу. На годиннику восьма ранку і ти лежиш собі в ліжку, насолоджуючись ароматом трав і свіжого сіна, яке розклали напередодні працьовиті феї. Аж тут… ГРЮК-ГРЮК!!! «Виходь на чесний бій!»
Дракс, не вірячи власним вухам, привідкрив одне око і кинув погляд на годинник. П’ять хвилин на дев’яту. Що за неподобство?! Ліниво ворухнувши кінчиком лускатого хвоста, вирішив зробити вигляд, що вдома нікого немає – іноді спрацьовує. Щойно він розслабився, як…
ГРЮК-ГРЮК!!!
– Виходь на чесний бій!
«Не спрацювало…» - зітхнув дракон, і розплющив обидва ока.
 – Кому там не йметься?! – роздратовано рикнув володар VIP-печери, підозрюючи, що виспатися йому сьогодні не світить.
– Це хоробрий лицар із…
– Та вже зрозумів, що лицар! – гаркнув Дракс. – Зараз вийду! Виспався, та не вилежався – ото вже точно сказано… – незадоволено буркнув собі під ніс.
Дракон потягнувся, намацав лапою пухнасті зелені капці, які капосні феї знову запхнули подалі під ліжко, взувся і почалапав до величезної залізної брами, що була в печері замість дверей. По дорозі прихопив з нічного столика окуляри – лицарі тепер дрібнуваті пішли, зразу не розгледш, що воно за фрукт, а потім відповідай за недотримання умов контракту.
ГРЮК-ГРЮК!!!
– Виходь на чесний бій! Це хоробрий лицар із…
– Стук-грюк, залишишся без рук… – позіхнув Дракс, відчиняючи браму і просовуючи в отвір голову, а так як розмір пащі і вигляд мав відповідний, класично-драконський, то й результат цього видовища був теж класичний: лицар зблід і пискнув зовсім не по-лицарськи, а бойовий скакун аж присів і подався назад.
Врешті лицар таки зібрав залишки мужності, і вже не так гучно спробував виголосити офіційну форму виклику на бій:
– Це х-хоробрий л-лицар із д-далеких земель…
«Респект… – подумав дракон, підсліпувато мружачи зелені очі, аби краще роздивитися непроханого гостя. – Навіть дар мови не втратив… молодець! Руки тремтять, але меча тримає… Лайк тобі в ауру. Поважаю».
– Та я вже зрозумів, що із далеких, – буркнув уголос. – Мабуть, таких далеких, що там і читати не вчать! Подивися, бовдуре, що на табличці написано? – і Дракс ткнув зеленим пальцем, з блискучим, уміло відшліфованим кігтем (на такій роботі треба марку тримати), на стіну печери.
Лицар збентежено озирнувся і побачив табличку з написом: «Викрадення принцес і битви з лицарями з понеділка по п’ятницю з 8.00 до 17.00. Вихідні – субота і неділя. За довідками звертатися за телефоном ***, або писати на електронну скриньку***».
– Але ж… – знітився лицар. – Я так далеко їхав…
– Ну їхав, то заходь вже… – зітхнув дракон, втрачаючи останні залишки надії сьогодні виспатися. – Снідати будемо. Вчора з палацу надіслали різної смакоти. Чого дивуєшся? Закрий пащу, бо феї налетять! – посміхнувся Дракс. – У наш час треба якось виживати. От і кручуся. Контракт у мене з місцевим королем. Знаєш, скільки у нього доньок? Десять! ДЕСЯТЬ!!! І всіх треба заміж видати. А де ти в королівстві набереш стільки вродливих, мужніх, багатих лицарів? От і домовилися з королем. Я викрадаю принцес, коли їм вісімнадцять стукне. Король кличе на допомогу лицарів з усіх королівств, котрий принцесу врятує, тобто не помре з переляку від мого вигляду, той і потенційний жених, якщо принцеса, звісно ж, погодиться. Ми ж істоти сучасні, а не з якогось Середньовіччя. Хеппі енд, всі щасливі. Так би мовити, шия з намистом, а голова на плечах. Головне, не вбити випадково претендента, бо теперішні лицарі слабуваті пішли, не те, що колись… – з ностальгією зітхнув Дракс. – Що це я розбалакався? Поганий з мене господар. Зараз кави зробимо, та й побалакаємо. Коня краще залиш у стайні, отам, за печерою, бо вони чомусь нервують біля мене. Хоча конину вже давно не їм. Це мухи коня з’їли, а дракон лиш помагав! – гигикнув Дракс і вже серйозніше додав – І лицарів теж не їм. Тільки кроликів. Дієта. Ех… старію…
Хоробрий лицар із далеких земель, втративши бойовий запал, і дещо заспокоївшись, зацікавлено розглядав господаря печери. З першого погляду, грізний і жахливий дракон виявився… грізним і жахливим, але в його величезних очиськах не було й сліду кровожерливості, скоріше зацікавлення та легке незадоволення (хто ж буде задоволений, якщо його розбудили вранці в суботу). А неймовірних розмірів яскраво-зелені пухнасті капці та окуляри з товстими скельцями, додавали кумедності. Щодо самої печери – розміри, дійсно, вражали. Такою ж була і обстановка. Величезний плазмовий телевізор займав ледь не всю стіну, навпроти якої стояло гігантських розмірів ліжко. На нічному столику (столиком його можна було назвати лише умовно, більше підійшла б назва «столище») на вигадливих ніжках, що нагадували позолочені лапи дракона, стояв золотий графин та склянка, що на око вміщала літрів три-чотири. Здивований погляд лицаря зупинився на неабияких розмірів ноутбуці, з упізнаваним логотипом золотого надкушеного яблука, на екрані якого світилася сторінка якоїсь соціальної мережі. Полиця над ліжком була заповнена різноманітними книгами, серед яких, на почесному місці – в центрі – виділялася одна, яскрава, з орнаментами та назвою «Приказки та прислів’я». Загалом, незважаючи на колосальні розміри, кімната справляла приємне враження – стиль сучасного мінімалізму із вкрапленнями старовини та явно авторським дизайном.
Тим часом Дракс вже наливав гарячу каву в чашки, що стояли на величезному, порівняно з людським зростом, столі, при цьому продовжуючи монолог.
Дракон, що там гріха таїти, любив поговорити, коли траплялася така нагода. Якщо до тебе приходять лише битися, то якось не до інтелектуальних бесід, тому й насолоджувався Дракс цими рідкісними миттєвостями, яких вдосталь має кожна людина, але так бракує драконам.
– То чого ти оце вирішив убити саме мене? – звернувся дракон до збитого з пантелику лицаря. – Убив би якогось ведмедя, чи що? Теж подвиг. А я, між іншим, древня реліктова вимираюча істота, занесена до «Зеленої книги» рідкісних видів Тридесятого королівства. У нас з цим строго! – ткнув кігтем в книжкову полицю, де стояла товстелезна книга із написом «Кримінальний кодекс Тридесятого королівства». – Такий штраф випишуть, що три і десять років будеш виплачувати, або й гірше… – багатозначно замовк. – Та не лякайся, не видам. – заспокоїв Дракс лицаря, який вкотре за ранок зблід і ледь не випустив з рук величезну чашку. – Кажуть, в очі співає, а поза очі кусає – але то не про мене. Я чувак простий. Як до мене люди, так і я до людей, і не тільки до людей. От феї у мене працюють – на всі руки майстрині, але ж збитошні неймовірно! То не так глянув, то не те сказав – тут же шкоди нароблять. Жінки… До речі, про жінок. Складно стало працювати, що страх! Якби король так щедро не платив, то я б вже давно відмовився від цих викрадень. Та, сам розумієш, тепер такі податки і комунальні, що без підробітку не виживеш. Ти їж-їж, все натуральне, з власної ферми. Ти думаєш, у кого король продукти для замку купує?
Лицар, щомиті більше дивуючись, завмер з відкритим ротом. Не кожного дня розбиваються вщент усі твої явлення про світ, яким навчали з дитячих літ.
– Здивований? – задоволено примружився Дракс. – Так. Все своє. Без ГМО. Якби ще не оці податки… Немає життя бідному підприємцю: то на армію дай, то на королівську пенсію, то на пільги для міністрів, то на ремонт замку – краю цьому немає. Я оце почав відкладати. Хочу острів купити, – підпер лапою морду Дракс і звів до стелі замріяний погляд, – невеличкий, для особистого користування. Потім і одружитися можна. В Трип’ятому королівстві маю знайому – розкішна дракониця! Ех, хвастала кобила, що в дракона горшки побила.
Так… Жінки… Отак прилітаєш викрадати принцесу, а вона тобі… гантелею в лоба, і лементує про ґендерну рівність! А що я можу? У мене контракт. А вона: «Я – особистість, я вивчала мови, я знаю карате, техквонде і йогу, і не дам тобі навіть ногу!» – а я що? У мене контракт. А ото ще було… страшно згадувати! Симпатична така принцеска, класична, нічого поганого не очікував. Звичайний робочий день. І тут… «Посміхнися! Покажи зубки! Ще селфі для подружок з Тритретього царства! Клас! Супер! Повернися отак! Присядь отак! А тепер фото для мами з татом! Вау! Ти кращий! Ми в прямому ефірі! Посміхайся-посміхайся! Підніми хвостик! Всім привіт! Завтра в цей же час!» Ото вже точно кажуть, нарядилася як пава, а кричить, як ґава! Мамо рідна! Не знаю, як вижив! Стрибав я з тою принцескою, як шкварка на сковорідці. Коньячку налити? Щось я рознервувався. Шкідлива робота, хоч і платять добре.
– Еге ж… – підтакнув, співчуваючи, лицар. – У нас теж. То принцесу здобудь, то дракона вбий! А де тих драконів сьогодні наберешся? А не зробиш, то посвідчення лицаря не бачити, як своїх вух! А це ж пільги, бонуси там різні… та й палацик невеличкий поза чергою можна отримати. І це не кажучи про місце в Королівській лицарській гвардії.
– Ех… Життя… – зітхнув Дракс. – То про що я? Так… принцеси. То я оце замовив майстрів, та зробили СПА-салон для принцес. Тепер краса. Прилетів. Згрузив принцесу на процедури, і відпочивай, поки лицар приїде. Решту мої феєчки зроблять – а вони у мене суперпрофі! І лицарі задоволені – товар видаю доглянутий, намасажований, нагламурений. Ну давай ще по чарочці, за жінок… Хай плачуть ті, кому ми не дістались!
Чарки голосно дзенькнули. На обличчі лицаря заграв рум’янець. Морда дракона ще більше позеленішала. Очі в господаря і гостя засяяли живим блиском. Язики злегка запліталися і стадія «Ти мене поважаєш?» вже виднілася на горизонті. Дракс обійняв лицаря за плечі, як давнього друга, і вже веселіше продовжив:
– З лицарями простіше. Чоловік з чоловіком спільну мову завжди знайде. Отак із розумною людиною поговориш, то наче до психолога сходив. А ти чого опустив вуха, як лопух на дощ? Буде й тобі принцеса. Тільки в понеділок приїжджай рятувати, бо я, хоч і дракон, але жива істота, маю право на вихідні. Та все ж подумай гарненько. Воно тобі тре? Носитеся з тими принцесами, як кіт із салом, а через кілька років приїжджаєте до мене стрес знімати в гарній чоловічій компанії. От я… Пожив у своє задоволення… Бізнес побудував… Тепер і одружитися можна. Бо щастя, воно як дракон на голову – звалиться так, що й дихати не дасть. Ну ти думай-думай… І адресу мою електронну запиши, аби дарма не їздити, а краще додайся у френди на Фейсбук, шукай «Дракс Рембович». Чого либишся? Нормальний нік. Ну наливай! На здоров’я всім – доки вас не з’їм! – реготнув дракон, піднімаючи чарку.

03.08.2019