Ти гарна, неначе місячне сяйво
В твоему полоні серце давно
Та всі ці вірші, розумію я, зайві:
Тобі не цікаво, тобі все одно...
Тебе не бентежать мої почуття,
Душі, що кохає, розгорнуті крила...
Давно зажбурнула мене в небуття
І двері назавжди та міцно закрила.
Не раз намагався забути тебе,
Тікав на край світу, плакав, сміявся,
Ненавидів люто за слабкість себе
І знов до полону очей повертався.
Мрії тихенько лягли на папір
Кольору неба, самотні як хмари.
В котре тебе я благаю: повір,
Глянь мені в очі, розвій свої чари.
Поруч не будеш, тоді відпускай,
Дай мені волю, набридло страждати .
Боляче буде мені та й нехай,
Серце сльозами не хочу вмивати.
***
© Copyright: Сашка Умнов, 2019
Свидетельство о публикации №119080205596
Свидетельство о публикации №119080205596
Рецензии