Кохання наше зародилось
Зовсім зненацька,в одну мить,
До речі,часто від якого
І серце,і душа болить.
Кохаєм одне одного настільки,
Наскільки любить маму немовля,
Що любові більшої не знало,
Й не знає що чекати й звідкіля.
Немов дитя,яке чекають довго,
Яке з'являється за згодою сердець,
Так із коханням нашим щирим,
Не мож піти у церкву під вінець…
Цього не хочуть ні рідні,ані люди,
Не хочуть,щоб зійшлися ми,
Не знємо,що далі з цього буде,
Але ще більше закохались ми.
Нашому коханню заздрять люди.
Стараються «налити» олії у вогонь,
«Засунуть» палиці в колеса,
Й відчути теж тепло наших долонь.
Багато безсонних ночей в нас буває,
Перебираємо все в голові:
Весь бруд той,яким обливають,
Та плюють у душу тобі і мені.
Та всупереч всім негараздам,
Всім заздрощам з боку людей,
Кохаєм одне одного ще більше
Й одне із одного не зводимо очей.
26.03.2002 р.
Кохання зародилось
© Copyright: Клавдия Дмитрив, 2019
Свидетельство о публикации №119080205089
Свидетельство о публикации №119080205089
Рецензии