Одиночество рассказ на украинском языке

Самотність
На долоні пер’їнка… М’яка, легковажна, безтурботно – весела… Роблю видох… Полетіла…Пройшло і минуло… Питаю: чи тобі самотньо? Чи тобі сумно мій день? Тобі, - може ні… Ти заклопотаний пишним карновалом осені і небом листопада… з синіми хмаринними підводами  художніх мазків… Мій крок,- ти в унісон повторюєшь ритм минути, і ритм мого серця… Мілонхолічні обличчя, зажурені очі… Листя, що чекають остоточного кінця на тротуарі, розписаному першою помороззю…. Дворники відривають тіла листовиння і кидають у сміття небуття….  Із цього небуття… собаки разом з безхатьками старанно перебирають весь непотріб, перевертаючи мертве листя. Трясуться руки, під очами сині визерунки алкогольного пекла; трясуться лапки і голодне тихеньке скаулиння від довгого неприйняття факту існування… але ніхто не скаржиться і не просить милостиню…. Її просять інші…
День вималював ще один персонаж, - ніби пер’їнку, що випустила з рук… Вона нікуди не поспішала, замріяними очима світлого суму роздивлялась навкруги. Маленька, сухенька одягнена легенько, лише плащик та тоненька хустиночка в трояндах…Пташка з раю…  Назвала я її… В досить стрункій постаті вгадувалось щось привабливе, звабливе, втрачене назавжди… У старечих, але ухожених руках вона тримала редікюль давно минулого часу… Здавалось вона рухалась тільки тоді, коли підштовхував колючий, безжальний вітер…  із – під хустинки вибилось волосся, вкрите інеєм, -стежками, що пройдені, - роками,що прожиті, святістю, - що не відняти,- бо то, мати….
О, тож моя пекуча самотність…
Раптом з’явились голуби…білі плямки  з чорними крапками на крилах…Вони оточили стареньку з редікюлєм, заглядували в її карі очі і хитали шовковистими голівками.
Як же вона зраділа! Відкрила і дістала шматочок хліба…
- Крихітки, крихітки,- шепотіла вона,- ось вам крихітки… Разом з краплинками ясних сліз падали крихітки і щезали швидко у дзьобиках пташок…
- Їжте,їжте мої дорогенькі…за тих, хто не міг колись їсти, бо віднімали…
Говорила, говорила до голубів вона…. Але говорив сам час, що не знайшов спокою…
Один день… осінь…небо… безхатьки…тваринки і пташки… минуле у часі… мати,- ніби сама пам’ять.. і меланхолічне обличчя сучасності….. Моя самотність,- як один день, як одна мить…
18.01.2012