Мандри

Мандри
Середній на зріст чоловік, у чорному костюмі – класика! – при галстуку, налакованих до блиску туфлях, акуратно зачесаним пишним волоссям, кольору – брюнет…без квітів, з  фляжкою пива, зустрічав автобус.
За спиною чоловіка  в іншому автобусі сиділи пасажири, і разом з водієм чекали його повернення, бо він дуже прохав:
- Зачекайте мене , будь ласка! Я тут одну людину зустріну і будемо рушати. В мене важливий момент в житті…Транспорт, як зараз ведеться комерційний, тому послухали, а ще ж зацікавились…

Коли вже відчинялись двері чергового екаруса, четвертого за рахунком, всі пасажири як і той, хто зустрічав захвилювались і уважно дивились на двері, що повільно відчинились. Вийшла першою ефектна дама, років так під сорок, в шикарному коричневому пальто і шляпі…Чоловік зо всіх ніг кинувся до неї! Вона грізно подивилась з під лоба великим карими очима і пішла. Він кинувся знов до дверей, а тим часом виходила вже третя молода особа в модних джинсах, що обтягували округлі стегна… Розкішне каштанове пасмо розвіював легкий вітерець по її високому чолі…. Наш герой до неї…Незнайомка щось посміхнулась на його звернення до неї похитнула головою  і пішла…
- Боже мій, - не витримала одна дама років за п’ятдесят.
- Невже він не міг спитатися в  якому автобусі приїде дама! Це ж дурдом, чекати його і спостерігати за сценою очікування!
Всі промовчали, при чому чоловіки якось улесливо посміхнулись і один буркнув:
- Напевно, вас ніхто вже не чекає і не зустрічає, тому сердитесь.
А тим часом чоловік байдуже пропускав пасажирів чоловічої статі і підскакував до всіх жінок, що пливли, мов пави одна краща другої.
-Напевно він чекає гостю яку не знає в очі? – озвався один молодик.
- Так. Бо ж чого кидається на всіх жінок та дівчат?
Всі в салоні оживилися, дехто сміявся, а дехто не відривав погляду від такого бурного очікування чарівної феї.
Він розхвилювався і  недопита пляшка з пивом полетіла в урну, а розгублений погляд блукав по вікнах автобуса…
Вийшли як виявилось не всі бо ще  за три секунди вийшла блондинка, трохи старша бальзаківського віку,-  пухкенька як булочка з м’ясистими маленькими ручками, кругленьким обличчям, підмальованими вузенькими очима кольору неба! Незнайомка щиро посміхнулась, щось сказала і вмить дві сумки що були в неї, опинились у героя дня. Чоловік явно розчарувався, опустив голову і якось розгублено дивився на новоприбулу. Всі спостерігачі з  автобуса, який чекав цього чоловіка, зрозуміли рай тільки нам сниться, але до нього варто бігти. Завжди чекаєш мани, а виходить проза життя. Замість принца та принцеси прості звичайнісінькі люди.
 Тим часом гостя бадьоро марширувала до вказаного байдужо рукою  « джельтмена»  автобуса,  який розгублений, ледве вспівав, збираючись по всьому виду з думками.
Всі в зборі? Вигукнув водій, коли остання пара зайняла місця, на задніх сидіння від питливих очей пасажирів.
- Збираймо гроші! Гучно проголосив вусатий водій,  і під мигнув, молодій дівчині, що сиділа на першому сидінні три
і ми в Каменці!
Всі зашурхотіли сумками, щоб оплатити маршрут, а останні прибульці – пасажири, ще не могли всістися.
Бо  він хотів білі вікна, а вона переконувала, що закачується і треба їй тільки біля вікна…

- А ви, молодята, звернувся до них водій, думаєте платити?
Чоловік, швидко вступився, щоб присіла дама і з глибоким вдихом заплатив за двох.
_ Як тебе звати, буркнув, на кінець, наш герой?
_ Мене?
_ Короче, мене звати Вадим!
_ Я, Катерина Семенівна, бухгалтер, дипломована.
_ Ось як. Ні, так все підходить, тільки ти як булка,  випечена щойно  в пекарні.
_ Вадим, ви грубіян. По телефоні, Інету, ви краще виглядали, добрішим здалось мені.
_ Ти Катерина Семенівна, теж гарна дівка, по Інету. Якої давності фото « випендрила»?
_ Слухайте, Вадим, ковбаса у вас гарно пахне, може б пригостили?
_ Я  бачу, що влип по самі вуха, на вже, пригощайся!
Катерина Семенівна, вплітаючи шматок улюбленої страви з любов'ю і вдячністю дивилася на чоловіка, що тримав в руці знов відкриту одним махом пляшку пива.
_ А випити дасте?
__ Так, Катерина Семенівна, булка ви наша ненаглядна, пиво п'ють чоловіки, а жінки такі як ви, вплітають ковбасу. Знайте своє місце.
_ Добре! Я згідна! Вадим, а ким ви працюєте, де ваша дружина?
__ Дружина далеко. Сама винувата, а мости у нас в Каменці високі! Небезпечні.
Працюю я у ритуальному бюро. Небіжчиків до останнього параду готую.
Пухка рука зупинилась біля рота, м'ясисті щоки покрила мілка  тріска, очі застигли у якомусь тваринному жаху.
_ Ви і парад небіжчиків?
_Я ж не винен, що вона не хотіла посуду мити, прийшлось вчити стрибати з моста.!!! А потім, думаю, на цвинтарі тиша та благодать.
Та не переживай, Катерина, я гостинність можу проявити.
_ А любов?
Чоловік скоса кинув оком на всю жіночу доброту, поправив чуба і видавлюючи кожне слово зашепотів: любов? Ти нічого так, балакуча, але б якщо б трішки худіша...
_ Ти, Вадим не переживай, я на дієту присяду, на скакалці пострибаю, буду як огірочок.
_ Ого! Не витримав Вадим, аж прижавши плечі у м'яке крісло. Травма може статися, ти бачила свої ноги? Вони аж стогнуть під твоєю всією добротою!
_ Нічого вони не стогнуть.
_ Я Катерина скажу тобі чесно, ти схуднеш якщо візьмешся за моє господарство. Ми приїдемо, два дня на любощі відведемо, два дня на екскурсію по Каменцю, а дальші посуду мити станеш, там вже зібралось за тиждень, свиней годувати, та  їсти готувати мені. Сама розумієш _ проза життя від нас не сховається під ліжком.
_ А до театру ми підемо?
_ Ти щось в тому розумієшся?
_ А як же, я з міста, вихована.
Тоді поведу я тебе таки до мосту любові, побачиш небесну висоту, чистоту, і стрімке падіння минулого камінчика.
Каменець є славним спогадом про славні події.
_ Ні, на міст я не хочу, я трохи боюсь, а  потім, причому Вадим твої свині? Я ж не на свині їхала, а до тебе, ти обіцяв рай, говорив що заманеться, типу що все зробиш для мене, виконуєш наймиліші бажання.
Після мовчання з _ під пишних вус, дама знову обірвалася:
 Дай мені краще пива, та ковбаси.
 Вадим застогнав, заскреготав зубами,  невдоволено, процідив як через сито  слова:
_ Пий вже, диєтчиця з пухкими пальцями та м'ясистими щоками що трясуться мов холодець, коли желатину в нього докласти.
Катерина у відповідь:
_  Та тихше,  Вадиме, люди чують, не сварись.
_ Катерина, а гроші в тебе є? Може готелем обійдемося, мені ж женися треба, а ти перешкода, я худішу хотів, з пишною груддю, тонкою талією і щоб колготи тілесні та ніжки у довгих чоботах, модель хотів, а ти модель шістдесятих, коли чоловіки гонили за пухленькими, бо казали, _саме такі народжують гарне потомство.
__ Ти не проймайся, дітей точно в нас не буде. В мене букет: двійко дітей виховую і до цього  цукор підвищений маю, діабет.
_ О, Господи, булка з букетом руж. Ти хоч посуду мені помиєш, борщу звариш?
_ Звісно, звару, а ще приберу, все постіраю... Ти не дивись, що пишна, я швидка як танк.
_ Ну, добре.
_ А потім я краще омину всі кам’янецькі мости і поїду додому, говорила, мені Даринка, моя дочка, немає романтиків, мама, є лише дамські мрії та чоловіки_  п’явки, треба ж комусь кров пити.
_ А ти розумна, ось би як трішки худіша.
Так пасажири, що сиділи в салоні автобуса, стали невільними сватами, та свідками домовленостей і  розторгнення шлюбу за одну годину маршруту Хмелницький _ Кам'янець _Подільський.
2008 _ 2018