Как у нас на Украине рассказ на украинском языке

Поїзд калатався жагучим літнім пеклом. Задуха у вагоні була просто немилосердна.
-Під’їжджаємо до Миколаєва! – попереджає провідниця. Поїзд, нарешті, зупиняється. У дверях вагона зіштовхнулися ті, хто хоче їхати з тими, хто хоче вийти.
_ Ану, ген, посуньтеся, панове! – кричить провідниця. – Дайте людям спочатку вийти.
Порядок руху вмить налагодився, всі вийшли з вагона й побігли по пиво, водичку, морозиво.
До провідниці бадьоро підійшла примітна компанія з шести чоловік – усі напідпитку. Жінки з сінцями під очима та на руках, у роті – по цигарці. Чоловіки з настовбурченими шевелюрами, неохайні, з підпухлими обличчями/очевидно, ніч минула більш ніж буйною/. Можливо не обійшлося без взаємних розбірок. Але всі тримались дружно, обіймалися і голосно розмовляли.
У двох з них тримали по сумці, вони подали квітки. Четверо проводжали молоду жінку років двадцяти семи і чоловіка років тридцяти п’яти.
- Хто мусить залишатися- прощайтеся, а хто не їде – виходьте.
І раптом, коли вже тронувся состав і мимо пропливав перон з людьми, грюкіт коліс порушив звучний голосок немовляти.
Всі здригнулися: звідки? Адже ніхто не бачив у пасажирів грудничків.
Всі мимоволі повернулися на звук і побачили , що новоприбульці з Миколаєва відкрили одну із сумок і вже бавилися з дитиною…
 0 Боже мій, - пошепки каже сусідці кругленька бабуся, - як же воно у такій спеці не задихнулося? Вони ж трясли тією сумкою так, що ніхто й не подумав би, що у ній дитина!

- Два місяці, не більше, - пролунав шепіт у відповідь.
- Дивлячись на горе – батьків, люди дивувалися, як же вони везуть дитину? В яких умовах живе немовлятко?
Протягом ночі, приходом прохолоди, подружжя пило каву, а дитину молода мати годувала із пляшечки. Хлопчик вередував, але коли витягли із сумки, стиснув міцно кулачки і від задоволення заагукав.
- Ну, чого ж ти не спиш? , - промовила грубим прокуреним голосом жінка.
На ранок пролунав такий вердикт:
- Що ж я тобі дам? Усе скиснуло…
Далі, дитина  пила вже густий кефір…
Вокзал. Всі виходять. Ніхто вже не звертає увагу на молодих батьків з їх маленьким сином. Жінка остаточно протверезіла  від алкоголю, дуже змерзла, зігнулась, стала схожа на маленьку безпорадну  комашку, що і не намагалась шукати ліпшого дня. Чоловік тримав перед собою сумку з дитиною. Цього разу вона розстебнута показувала усім личко, бліді щічки на які накрапував дощик…
На автовокзалі жінка зупинилась біля автобусу і осторонь завмерла, ніби спостерігала за діями чоловіка. А він підходив до водіїв і щось питався.
В одному із салонів великого екаруса люди почули:
- Візьми мене з дитиною і дружиною. Грошей у нас не має. Просив чоловік сумно, опускаючи очі на дитину.
- - Ні, не можу взяти, - байдуже відповідав той. – Солярка нині дуже дорога. Вільних, безплатних місць не маю.
Дощ дужчав, зірвався вітер. Автобус завівся й поїхав.
Маленький хлопчик у помаранчевому покривалі дивився просто неба, не мигаючи, і не просячи нічого, ні у кого…
2009
 /надруковано в г. "Дунаєвецький вісник, 2010.-№27.- 8 липня,/ /Є інший варіант/