Неволя

Як я від того втомилась... немає слів.
Рими по тОбі щоночі пишу - як востаннє.
У мене на тебе вже не вистачає.. віршів!
Й цілого світу замало, Моє кохання..

Ти ж наче стихія! - без жодних притомних меж.
Глядіти б тебе.. відчувати б тебе на дотик..
Шепотіти важливості.. - і цілувати теж.
Я ж хвора тобою! - й нічого не вдієш.. доти,

Допоки цілунком моїх не впіймаєш рим,
Допоки не з віршів стануть безсонні ночі...
Допоки самотність прийде - й піде ні з чим,
Бо ти прийдеш - і не підеш. Лиш глянеш в очі.. -

Й навчиш мене відчувати тебе - як життя..
Посміхатись думкам своїм.. жити у тебе в скронях..
Кохати тебе. - абсолютно і без каяття!
І тримати себе.. не в руках, а в твоїх долонях.

..Я не знаю, чи я так вмію? А ти б хотів..?
Посміхаюсь до тебе - як до своєї Долі..

..у мене від тебе буде ще стільки віршів..
краще б, дітей. Краще б - щастя...

..та ж дай мені Волі..!!

20.07.2019 fDK