закам'яніле вчора гасне в спокої далекого,
зриває вітер показне буття у вир,
всміхнеться райдуга,
зігнувши крила,
ми перейдем її усю,
потонем в пахощах трави,
що ще не кошена,
забудем тії береги,
де ми не прощені,
зійдемось в стогонах палких взаємністю,
і шлях із мрій своїх з'єднаєм з легкістю,
ти кажеш знов мені,
ховаєш бісики:
ходи,
моя,
сюди!, сюди!,.
лиш двоє ми
10.44
17072019
усмiшка райдуги
© Copyright: Гелена Смилянская, 2019
Свидетельство о публикации №119071703032
Свидетельство о публикации №119071703032
Рецензии