Море
Від кораблів розходились сріблястії стежки.
Воно було звабливим і привітним,
Було спокійним й не було важким.
Море коливалось,вабило до себе,
Кликало пірнути у морську глибінь.
Корабель це плесо розріже,розгребе,
Й попливе спокійно десь у далечінь.
Море коливалось,ледь помітні хвилі,
Та їх вітер часом гребенем здіймав.
А бували навіть іноді і штилі,
Й прибережний вітер море не займав.
Море коливалось,тішило красою,
Хвилі обмивали берег і пісок,
А пісок встелявся рівною косою,
І в воді був відблиск вечірніх зірок.
Море коливалось , брало у обійми,
Щось ще й шепотіло,мабуть – про любов…
І корали з дна нам хвилею підійме…
Ось такий до себе в моря вічний зов.
15.07.2019
Свидетельство о публикации №119071608769