Легенда о цикории 1

Легенда про цикорій 

(російська)


Радісно на серці - ниву житню
Лагідно милує вітерець...
Наче хвилі моря, в днину літню,
Проганяє із кінця в кінець!

Бути урожаєві багатим
І до жнив готується село...
Та біду ніхто не міг і знати -
Шкідники напали на зело!

Рятувати вийшла вся громада:
І старі збирають і малі...
Та комахам люди не завада,
Наче уродилися з землі!

Дуже зажурилися - що ж буде?
Наче кару Бог за щось послав...
Йшов святий Петро там. Бачить  - люди
Щось такі згорьовані. І став.

Роззирнувся і бере лозину,
Заходився хльоскать колоски...
Шкідникам приніс лиху годину -
Вже їм непереливки таки!

І уся комахова навала,
(Ніби чорна річечка текла...)
З переляку ниву покидала,
В світ за очі швидко утекла!

Сльози щастя, вигуки в народі,
Диво ж бо, не бачене ніде...
Та Петро махнув рукою: - Годі... -
Далі, задоволений, йде.

А лозина, кинута край ниви,
Раптом зеленіє й прироста…
І, блакитним квітом пре-красивим,
Квітка спалахнула непроста!

І з отого часу ця рослина
Все іще квітує край доріг...
І на неї кожная людина
Скаже: - Це росте Петрів батіг!
    6.07.2013г.


- - - - - - - - - - - - - - - - - - - -

Перевод на русский язык:


Легенда о цикории   

(русская)


Радостно на сердце - ниву ржаную
Ласково милует ветерок...
Будто волны моря, в день летний,
Прогоняет из конца в конец!

Быть урожаю богатым
И к жатве готовится деревня...
Да беду никто не мог и знать -
Вредители напали на зелень!

Спасать вышла вся община:
И старики собирают и мальцы...
Но насекомым люди не помеха,
Будто уродились из земли!

Очень опечалились - что ж будет?
Будто кару Бог за что-то послал…
Шёл святой Пётр там. Видит - люди
Что-то такие охваченные горем. И остановился

Осмотрелся и берёт лозину,
Принялся хлестать колоски...
Вредителям принёс лихую годину -
Уже им не до шуток!

И всё скопище насекомых,
(Будто чёрная реченька текла...)
В перепуге ниву покидало,
Куда глаза глядят, быстро удрало!

Слёзы счастья, выкрики в народе,
Чудо ведь, не виданное нигде...
Но Пётр махнул рукой: - Хватит... -
Дальше, довольный, идёт.

А лозина, брошенная у края нивы,
Вдруг зеленеет и прирастает...
И, голубым цветом прекрасивым,
Цветок вспыхнул непростой!

И с того времени это растение
Всё ещё цветёт у дорог...
И на него каждый человек
Скажет: - Это растёт Петров батог! -