Життя іде без до побачень.
Відходить ніби в забуття.
І кожний жде нових побачень.
ЗаКон. Немає вороття.
І розчиняється весь подих,
Як Сонцем спалена роса…
І кожний з нас колись відходить…
У край, де тільки є краса.
Не повернутись, не спинитись.
І не забрати нам слова.
Не треба в розпачі нітитись.
Всім править час. Він тут глава.
Не зупинити вічний потяг
Який все мчить без вороття.
І не закрити серця протяг –
Час поглинає й каяття.
Не перепишеш і не зміниш
Ніколи власних помилок.
Тягар життя лиш тільки скинеш,
Й тоді збагнеш на що волок.
© Copyright: Кравчук Світлана Миколаївна, 2019
15:07.2019
15:22
м. Львів
Всі права застережені. Будь-яке відтворення та використання без письмової згоди автора заборонене.
Повна або часткова републікація, публічне виконання тощо, без письмової згоди автора забороняються і вважаються порушенням авторських прав.
Вязниця життя
© Copyright: Светлана Кравчук 379, 2019
Свидетельство о публикации №119071505143
Свидетельство о публикации №119071505143
Рецензии