Під зливою, в тонесенькій сукенці,
я ; мокра, як русалка, йшла додому
чи майже бігла ; в інший бік села.
Очей буденних проясніли скельця.
Вода із неба падала додолу,
і я їй опиратись не могла.
Було мені і холодно, і жарко.
Стихії я дивилася у вічі,
і радість відчуваючи, і щем.
А грім гримів, здавалось, не до жартів:
зіштовхувались хмари блискавично,
калюж дзеркала розбивались вщент.
Холодними, вологими руками
торкався дощ розпареного тіла.
От безсоромник ; всю мене пізнав,
хоч і трьома висушуй рушниками.
А під ногами хлюпала й кипіла
вода в калюжах – тепла і брудна.
Я їх не оминала – гріла ноги.
Сорокарічна ; дівчина-студентка ;
такою я буваю раз на рік
(без перепадів тиску кров’яного).
Вода жива – дощу вода студена
текла з небес ; солодка, наче гріх.
Дощ
© Copyright: Анна Щидловская, 2019
Свидетельство о публикации №119071404859
Свидетельство о публикации №119071404859
Рецензии