Ее не сломать никогда

Україна ішла твердою ходою.

По стежці весняній, молодою,
Україна ішла вся в намистах,
Несла надію в відерцях з водою,
У віночку, на плечах коромисло.

Той віночок її з незабудок,
Ішла гордо своїми ланами,
За майбутнє в очах лишень смуток,
Ішла вільна між іншими панами.

А по -заду гриміли снаряди,
То ворожа навала війною,
Шалено мчали, щоб її наздогнати,
Спопелити усе за собою.

Та ангели перейшли їм дорогу,
Ворогам засліпила ніч очі,
Не дав Бог поругатись нікому,
Незаймане тіло дівоче.

По стежках чебрецю і пшениці,
Україна ішла молодою,
Зачерпнути цілющої водиці,
Щоб ніколи не бути вдовою.

Щоб завжди лиш коханою бути,
Синів для праці й любові родити,
Своїх Героїв ніколи не забути,
Бог не дозволить Діву зганьбити .

По стежці гарячого літа,
Україна ішла - наша Мати ,
А в слід їй дивились пів світа,
Й дивувались, як могла так страждати? . .

Але вільна і вся у намистах,
Несла мир у відерцях з водою,
У віночку, на плечах коромисло,
Ішла незламна, твердою ходою!

Автор; Н. П. Рубан.