Палата 4

Ранок у відділені неврології починається з відкриття дверей і забігання приблудних котів! Гарні і облізлі, малі і дорослі, з каньюктивітом і хронічним кашлем, а ще несущим лишай, токсоплазмоз,  блох у шерсті, вони  прямують коридором  - хто куди навчений: до роздаточної, там відро з вечірніми помиями залишилось, в палати де годують хворих.
А тут вже все залежить від вигляду кішки чи котика. Якщо очі блищать, хвостик доверху, шорстка  гладенька,  _ їдять все домашнє з пилу, жару.
Всі самі кращі четверо лапі йдуть до нас , в палату  номер чотири. А чому? Тому що у нас завжди смачніше _ котлети, ковбаса, чебуреки.
 В палаті як зазвичай задуха, цілісіньку ніч стояло судно біля хворої на інсульт тітки Наді. Рятує прибиральниця, вгативши у відро добру дозу хлорки.
  Коли  вона  починає мити  підлогу,  _  все наше тіло здається виїдає ця рідина. Хто кахкає, хто чхає, хто накриває голову подушкою, але всі мовчать,- краще нюхати хлорку… Ліжка, а їх в палаті сім, ще савдеповські, залізні з високими спинками, прикрашені домашніми подушками, простирадлами , одіялами. На тумбочках гори ліків на день, два, а також шприці, системи для капання і навіть спирт, або борна кислота з оклунком вати…
7 -30! Несуть відро зі сніданком.
- Сніданок!,- розливається, наче гарна українська пісня жіночий голос,_ смачний сніданок!
- По тихеньку відчиняються двері всіх палат, виходять хворі з мисочкою, кружечкою. Їм булькне пухкенька жіночка  супчик на цілющій воді, і він нагадує стареньким війну і повоєнні…
Але ж їсти треба, бо ліки пити на голодний шлунок не можна!
- Вам цукру дати? Пошепки звертається пані біля роздачі до однієї горбоносої невизначеного віку жінки…
- Дайте…
Десь із – під столу виринає каструлька, тягнеться із широкого рукова  синього халату бліда тонка рука, бере собі три ложечки цукру,- каструлька зникає знову… Всі. Хто не симпатичний, пропозицій не надходить з приводу підсолодити чаю.
Після сніданку з’являється лікар,- жінка з пишними формами, тонкими підмальованими бровами, круглим як соняшник обличчям і так років під сім десять…
Вона голосно, привітно говорить:
– Добрий день! _ і знову змикає в одну  смужку повні, мов у півонії пелюстки губ.
- Ну, подруга, що скажеш?,- звертається вона до тітки Наді.
Другий тиждень після інсульту, а їй все зле, особливо на вечір, часто приходить медсестра Таня. Тітка Надя скаржиться на запаморочення, на неслухняну праву руку, що до того ж болить. Лікар потираючи м’ясисті білі пальці чітко вимовляє призначення і малює букви на папірчику.
Підходячи до другого ліжка, де лежить молода жінка з неврозом чомусь каже:
- Що то п’ятьдесять гривень, ніби п’ять копійок! Всі пацієнти ширше розплющили очі, і промовчали… Тітка Надя не догодила, бо бідолаха навчена щось дати ніж отримати рецептуру а чи пораду.
- Але саме цікаве було в неврології те, що геть відсутні хоч які елементарні умови гігієни! Зрозуміло,  людина потрапляючи у відділення з «Швидкої» не бажає вірніше не може самостійно привести себе у порядок. Але тільки стає легше - хворий починає шукати расческу, мило, йде по – тихеньку з розрішення прибиральниці у кімнату два на два, щоб почистити зуби… Туалет півдня взагалі зачинено, -  води не має.. Тому треба вранці, або чекати трьох годин… Або, три гривні і тебе впустять у службовий, де є відро, щоб змити унітаз… Хто після крапельниці, не має права чогось захотіти…
- А про душ історія замовчує…Це вже як то кажуть _  карта ляже… У кращому випадку – кіп’ятильник, банка, вода, рушник, мило і поход по – блату в кімнату, де кушетка, таз і аромат всесюдної  хлорки… А якщо ти лежачий і нема родичів, все труба! Про водні процедури треба забути на весь курс лікування! Тільки гроші врятують від свірбіжу немитого тіла!  Виходить, - якщо не вмитись пару днів, не встати з ліжка, мало того що безпорадний та ще від тебе жахаються бо ж неогрядний… Уявіть один вмивальник і він в столовій! В ньому хворі холодною водою миють посуд, вранці чистять зуби, а ввечері білизну стирають… І як вже вище сказано -  вибрані потрапляють в окремі апартаменти,  щоб зробити дві останні процедури!
- В п’ятій палаті знаходяться тяжкі хворі, самостійно не те що ходити, сидіти і ложку тримати не здатні. Сморід стоїть такий – ніс у нормальної людини відмовляється вдихати кисень! Жахливо подумати, як там мають вижити десять заложників? Лікарі туди заскакують і вилітають зі швидкістю балістичної ракети! Прямують у столову, а за ним родич заложника, кишеня біленького халатику відсувається ручкою,  на пальцях нанизаною золотими кольцами і щезає рулетик купюр… Пальчики пригладжують  кишеньку і через мить тільки всі чують цокання підборів до самого  кабінету… А родич, опустивши голову у підлогу, прямує у  палату до сморіду, грязі і до любимої людини! Свіже повітря з вікна не допомагає, бо стіни пропитались тими муками, ліками, суднами…
- Одного вечора тітки Наді стало зле, вона дуже кричала:
_ Таня, рятуй, я вмираю.
- Медсестра Таня прибігла за лічені секунди і вправно почала заходи щодо спасіння хворої.
- Дайте ложку! Язик запав!
- Швидко знайшли і подали. Тітка Надя голосно захрипіла,  потім почала дихати!
- Танюша! Рятівниця ти моя!
_  Тітка Надя,  де у вас гроші? Зараз лікар прийде, назначати має щось…
- Таня…Таня… І хвора втратила свідомість.
- Лікар прийшов через 20 хвилин.
_  Що тут знову у вас відбулось?
_ Іван Степанович, задихаюсь. Якісь страхи, голова ломить.
_ Мусить ломити. Він підійшов, подивився на хвору, щось пробурмотів.  Потім гучніше:
- _ Гроші у вас є? Медсестра все зробила правильно, я ще випишу фенозепам.
Подивився ще раз  на хвору ,  щось пішов записувати  в історію хвороби.
- Гроші збирали всім миром. Вся палата №4 і частково палата №5, _  хто скільки зміг давав гроші молоденькій Люді, пацієнтки  хворої на остеохондроз, вона купила необхідне і поставили систему. Всю ніч капали… На ранок тітки Наді стало краще.
- Перше, що вона прошепотіла:
_ Дівчата, кому я що винна, кажіть, гроші в мене тут під подушкою від стіни...
Марк Твен писав:
«Якщо сердишся. – порахуй до чотирьох, якщо дуже сердишся,- висварись».
Ось я сварюсь на наших милосердних грабарів у білих халатах!
Але! На них не можна сваритись?!
2008
О. Покровка