***
Дороги, віками накатані,
як лінії щастя і долі…
То цільні, то геть перелатані-
роками гонінь і сваволі.
Розбиті, заїжджені, сходжені,
сумні на узбіччях зупинки.
Шляхи, ніби нерви пошкоджені.
А ми - наче ті соломинки.
Жене вітер нас, не питаючи,
куди і для чого нам треба.
Плює хтось на долю, не каючись.
Хтось просить підтримки у неба.
Дороги
© Copyright: Виталий Меланич, 2019
Свидетельство о публикации №119071107651
Свидетельство о публикации №119071107651
Рецензии