Листя паде

Вона відчувала – щось має статися….Важливе, але незрозуміле тільки грілося у підсвідомості… Її руки ніби очі відслідковували ту енергетику тепла…Тепло прийшло з дитинства, воно нагадало батьківську беззахисну  душу яка світилась і плакала одночасно…
А потім, потім з’явилось три слова: «Я тебе люблю»…
Хто її полюбив, а чи грав з її дитинством, з її теплом?
Одинокий вовк просив дозволу кохати, цілувати, не забороняти пестити, він хотів відчути аромат її тіла та дихання… Просив не вбивати серця, не рвати його душу…
Ось воно…відчуття! А листя з клена серпантином паде і топчуть його жіночі підбори, лупцює по щоці дощ, змірює оком тускле проміння…і багато свідків загибелі того листка…
«Я не хочу ранити вашу душу, і добити свою до кінця»…
Написала і подумала: «А він схожий не на вовка, а на неї саму!»
Грає по – справжньому, вміє як і вона писати і чітко знає, що стоїть за цими літерами… Не зважаючи на різноманітність думок, що зі швидкістю звука мінялись, ніби партнери у танці вона його розуміла! Бо він,- це ж була вона сама – зморена, виснажена, не зрозуміла ніким! Вона вміла грати, але в обличчях, роздивлялась частку тепла… Якого? Комфортного, з ароматом життя….Ні, не того життя, що в турботах, біготні, байдужості, звичці дихати по потребі…
Як же висловитися, як же сказати… Вона в ньому роздивилась саму себе…
Є чотири пори року…
Кажуть – осінь, це вже пале листя…
Помирає в пишній високості,
Втрачаючи очі і обличчя….
«Одинокий вовк тебе сильно любить. І йому важко і сумно без тебе… без мене? Сумно?
Ти хочеш насолодитись моєю відвертістю?
Ні не те питання… В мене не виникає питань… Я вперше сприймаю все так як є… Три слова: Я тебе люблю!
І три слова змушують ридати. Ні. Не вголос, ні не на публіку…в рукав…
А згодом їх і зовсім не стане…Вони складені у валізу почуттів і десь з моїх сліз йдуть дощі… Ти цього не знав? І не треба!
Я тебе люблю.
Я люблю тебе.
І крапка…Майже кожного разу ставиш крапку… А я ні…
Що думати? А краще не думати взагалі. Приймай любов! Не готова? Тоді думай, що так буде завжди! Одинокий вовк, буде тобі писати. А чи говорити: «Я тебе люблю!» А він, - це ти! Виходить ти його любиш?
Відповідай. Пізно може бути. Ага, тримаєшся за мораль! Хочеш для всіх і для себе бути безгрішною?  А чи гріх любити?
Ти згадуєш його не терплячий компромісів погляд, рух, порив і троянду… Візьми троянду, постав у вазу! Не в’яне? Колись зав’яне! Збирай до купи його звернення до тебе. Тримай блискучі дорогоцінності коло серця «Я тебе люблю!

Гріють?
Так…
Що тобі ще треба? Скажеш – стрімко з’явився та зразу полюбив…
Буває?
 Буває…а може і ні…
Адже листя паде, під ноги. Змучене, скручене, мовчазне…. Воно вже не тримає кохання…І на нього ніхто не дивиться… Тільки ти… Навіть у руки береш мокре, з плямами, нещасне листя клену…
Ти знаєш – він прийшов до тебе одного разу з інших обставин життя, він зовсім не такий як ти!
Ні…він такий як я…
Ти його не розумієш? - Поки що ні…Хоча відчуваю логіку…
Так чому ж тоді він це ти… якщо ти його не розумієш?
Вона подивилась на листок у зажатій долоні… Що він їй скаже цей нікчемний лист, якій навіть вже не дихає…
Вона вперто думає про його карі очі! В них якась безвихідність, схожа на рок… А може то жалі? А ще він постійно дивився на неї сміливо, і коли говорив ті три слова «Я тебе люблю» - не відводив очей…. Вона шукає його  серед прохожих, ретельно, уважно придивляється…
Та вона легковажна жінка….нікчема… що їй не хватає? Кого?
Його…
Вона чекає… А може це божевілля?
Вона чекає….і мовчить…
Хоче розібратись в собі…
А навіщо?
Вона не знає….
Вже давно щезнув  той листок, який вона жбурнула на стежку….Там де він згнив, зацвіли фіалки…
Може вона зірве їх?
Ні, не зірве…
Знайде… Що?
Оману… Передбачену на картах…
12.04.2015