В руках у Майстра

В руках у Майстра дерево стогнало:
«Не ріж, прошу, навіщо постругав?
У тебе жалю вже, мабуть, не стало?
Як боляче мені, якби Ти знав...»

Невтомні ж руки вміло вирізали
Деталі, досягаючи мети...
В стражданнях дошка плакала й благала:
«О любий Майстре, досить! Відпусти!»

«Терпи... — Його уста прошепотіли,—
Що Я роблю - побачиш, просто вір!»
Вона ж від болю тільки серцем мліла,
Стогнала, як в смертельних ранах звір.

Різці уміло деку вирізали,
Голівку, завиток, кілки і гриф.
Тепер у Майстра на столі лежали
Деталі, що вже вирізати встиг.

Узявши клей, Він з’єднував частини,
Став гнути їх,— почувся знову плач:
«Ох, я загину, в розпачі загину!
І де межа усіх моїх невдач?»

Не дорікав їй Майстер, а з терпінням,
Звершав свій труд, оправданий сповна.
І ось, як результат Його уміння,
В руках вже скрипка — не деревина.

На місце повставляв кілочки вміло,
Тендітні струни вдало підтягнув.
Як в дзеркалі відбиток свій узріла —
Завмерла скрипка: «Що це? Не збагну!

Невже це правда!? Недаремні муки!
Позаду мої сльози, плач і сум!
О добрий Майстре! Вмілі Твої руки
Зробили дивовижну цю красу!

В руках у скрипаля лунати буде
Мелодія, що інших надихне,
Я муки назавжди свої забуду,
Відчувши у цих звуках неземне».

Скрипаль взяв скрипку, струн торкнувсь тендітних,
Повів смичком — і пісня полилась,
Щаслива скрипка трепетно раділа,
Хоч праця нелегка, та все ж вдалась!

«О любий Майстре! Ти прекрасний, добрий!
Якби я знала результат трудів,
Мовчала б зразу, терплячи хоробро,
Преобразити Ти ж мене хотів».

Слух пестила мелодія чудова,
Співала скрипка й тішилась сама...
«Які дива!» — повторювала знову
І тихо шепотіла: «Не дарма...»


Ні, не дарма печаль в душі й тривоги
Заснути часом не дають вночі,
Ми з болями йдемо до перемоги,
Тягар свій через прірву несучи.

А руки Майстра трудяться над нами,
Виточують з нас цінне, неземне,
У горі ми вмиваємось сльозами,
Забувши, що дочасне промине.

І чути стогін, нарікання часто,
У розпачі благаємо: «Залиш!»
Але Господь — премудрий, добрий Майстер
Труд не припинить від страждання лиш.

Він Сам терпів і нас навчить терпінню,
Бо у стражданнях творить чудеса,
А потім ми, дивуючись умінню
Творця чудес, промовимо: «Краса!»

І дякувати хочеться безмежно,
Народжується пісня на устах,
Труд звершений чудово й обережно!  —
Ні, недаремні біль й гнітючий страх.

Довірмося від всього серця Богу,
Хоча пече в душі вогонь страждань,
Та знаймо твердо — буде перемога!
Нема шедеврів без випробувань.

Замінить радість біль наш та розпуку —
І залунають неземні пісні!
Бо дивні й неповторні Майстра руки
Над нами труд звершають в тишині.
~ДЛВ