Ти сказав

Ти  сказав,  що  уві  сні,
бачив  ти  мене  в труні!
І  у  сні  у  тім  фатальнім
я  була  несексуальна.

Впалі  очі,  набік  зуби
і  навивороті  губи.
Ти  ридав,  як  тільки  міг!
Чому  ж  поруч  ти  не  ліг?!.

Чом  зажав  ти,  любий,  гроші,
де  мій  макіяж  хороший,
де  помада,  тіні,  лак?!!
Я  ж  не  можу  вмерти  так!!!

Встану,  вилізу,  піду…
Не  чекав  таку  біду?!
Твої  губи  затремтіли,
від  судом  скрутило  тіло.

І  покину  я  труну…
Щось  гарненьке  одягну,
взую  ніжки  в  лобутени –
ти   мені  уже  не  в  тему.

Одягну  червоні  шорти.
Знаєш,  любий,  йди  до  чорта!
Нескінченний  твій  маразм
вже  нагадує  екстаз,

бо  лечу  я  в  сині  хмари…
Ти  ж  лежиш  і  тихо  мариш,
крутиш,  мутиш  нову  байку,
щоб  іі  я  стала  лайкать.

А  тобі  стає  все  гірше…
Бо  з  труною  щось  не  вийшло,
чомусь щось   не  так  пішло…
А як гарно все було!..

Я ж  піду    на   діскаря,
вип'ю  чарку  віскаря,
потанцюю  до  упаду –
брейк,  гопак  або  ламбаду.

А  іще  на  карооке,
збережу  тобі  я  спокій.
Потанцюю, заспіваю -
мені рано ще до  Раю.

А якщо затягнуть в ад?!
Ні, мій любий, я  -  назад.
Я люблю дивитись в небо,
та мені туди не треба.

І полину  до  зірок…
А  у  тебе – знову  шок!
А  у  тебе,  а  у  тебе…
Забирайся,  йди…  у  небо

Я ж  залишусь  на  дивані,
кейфувати у нірвані.
Ти прости – не можу вмерти,
бо в труні занадто твердо.

Бо  в  труні  -  тебе  нема!
Як  я  буду  там  сама,
без  твоєї,  любий,  ласки,
колискової  та  казки?!

Я  ж   там просто заскучаю -
ні  мобілки,  ні  вайфаю,
ні  кафе,  ні  ресторану…
Ні! Мені  ще,  любий, рано.

Залишаюсь  тут.  Прости!
Хочу  там,  де  будеш  ти!