Раздумья летней ночью
О ці роки! Стрімкі і невблаганні…
Та, мабуть, в цьому й є життєва суть,
Що вже позаду радісні світання,
Та не дано нічого нам забуть.
Живуть в душі весняних рік розливи,
Лютневих віхол сніжний дивосвіт.
Колись були ми в юності щасливі…
Та будем ще! І не рахуймо літ.
Ще небеса нам сяють, як бувало,
Зірки всі там, і сонце устає…
Нехай доріг вже пройдено немало –
Послухай-но: зозуля знов кує!
***
Ох, эти годы! Стремительно-неумолимые,
Но, видно, в этом скрыта жизни суть,
Что позади рассветы, где счастливые,
Да не дано нам прежнего вернуть.
Живут в душе весенних рек разливы,
Февральский холод, снежный, дивный свет,
Когда-то в юности мы были все счастливые...
Но будет всё! И не считаем лет.
Да небеса, сияют, как бывало,
И звёзды там, и солнце вновь встаёт...
Пускай дорог прошли с тобой немало -
Послушай: вновь кукушка нам куёт!
Свидетельство о публикации №119070303530