Вона воліла плакати над квітами
маленькими і різних кольорів.
Вона вже призвичаїлася жити так –
все повіряти квітам і без слів.
А іноді слова до вуст просилися –
кривили вверх і вниз куточки губ.
Та згодом йшли у небуття знесилені,
з її вустами не узявши шлюб.
І квіточки зі співчуттям хилилися.
Дивились в очі подрузі земній...
Хиталися, тягнулись, мов молилися,
бо упізнали сонечко у ній...
Вона волiла плакати над квiтами
© Copyright: Миклош Форма, 2019
Свидетельство о публикации №119070206032
Свидетельство о публикации №119070206032
Рецензии