Стежина в'ється через поле.
Вже похилився жовтий колос
наповненний зерном по вінця...
А поле вічне, щедре поле
в обрамленні лежить під сонцем.
Ще не жнива, та скоро будуть.
Та щось таїться на межі...
При березі у верболозі,
заснула й тихо спить в дрімоті,
тендітна польова русалка...
В ромашко - маковім вінку чекає
на вечірню пору...
Щоб випурхнути в верховіття
і закружляти в танці з вітром...
Той нині полем все гасає...
Він скрізь її давно шукає,
бо це привітні дні останні...
Пшеницю скосять у жнива
і мавка пропаде в тумані...
Засне у зиму , до весни...
Але тепер їй сняться сни, заквітчані
поля і трави...
І вітер, що кружля і бавить -
незмінний друг - її відрада...
Русалчинi днi
© Copyright: Светлана Ганоцкая, 2019
Свидетельство о публикации №119063006894
Свидетельство о публикации №119063006894
Рецензии