Жовто-біле в кульбабах подвір,я,
І до пояса майже трава,
І шовковиць зелені сузір.я
Одягаються в тихі слова...
Край городу вже вигнався ясен,
А торік ще його не було...
Пустоти запустіння прекрасне
Називатись не згОдиться злом.
Ох ти, хата моя, біла хата...
Ти гляди, дочекайся мене...
Я ще хочу тобі розказати
Про життя, так прекрасно-сумне.
Часу, часу, завжди його мало;
Все чекаєш, хатинко, дітей,
Яких в тебе життя відібрало
Для якихось химерних ідей...
Бережеш ще дитячі розваги,
По кутках- розвеселений сміх.
І ця ніжна твоя перевага
Повертає з далеких доріг...
...Тут стоїть на подвір.ї ще мати
З оберемком зеленим в руках...
...І готовиться батько зрізАти
Гострим ножиком віск з щільника...
...Дикі мухи кусають за руки...
...І натруджені бджоли гудуть...
І тремтить до солодкої муки
Цього двору увічнена суть...
Созвучие Батькiвщина
© Copyright: Валентина Козаченко, 2019
Свидетельство о публикации №119063005491
Свидетельство о публикации №119063005491
Рецензии
Оце так- так: Жовто-бiле в кульбабах подвiр'я i до пояса майже трава...
С искренним уважением,
Владимир Кусков 01.07.2019 17:29 • Заявить о нарушении
С искренним уважением,
Владимир Кусков 01.07.2019 17:29 • Заявить о нарушении
Когда-то там не было травы - не успевала прорастать, так много ног бегало по песочку.
А сейчас никого.
Спасибо, Владимир, что Вы обратили внимание на это стихотворение.
С теплом,
Валентина Козаченко 02.07.2019 06:51 Заявить о нарушении
А сейчас никого.
Спасибо, Владимир, что Вы обратили внимание на это стихотворение.
С теплом,
Валентина Козаченко 02.07.2019 06:51 Заявить о нарушении