Мене зимовим ранком не зігріти,
Вже погляд кинувся у далечінь.
Та ситуацію цю майже не змінити,
Бо тілом та думками ти нічий...
І аромат не тішить звареної кави,
Не бачу сенсу поратись зрання,
Що далі буде, це лишень цікаво,
Мене хвилює лиш твоє життя.
Але цю сповідь чує тільки небо,
Лютневий сніг стікає річкою в сліди,
Та знаєм ти і я ,що то так треба -
Одне без одного нам нікуди піти.
Зима пройде, всі знімуть теплі светри,
Хтось замість шарфу одягне намисто.
Я знаю, скоротяться кілометри,
Бо нам потрібно лиш обрати краще місто.
Мене зимовим ранком не з гр ти
© Copyright: Ольга Рытикъ, 2019
Свидетельство о публикации №119063000043
Свидетельство о публикации №119063000043
Рецензии