Я пам’ятаю той осінній день.
Коли село покрили чорні хмари,
І жах стояв в очах людей,
Бо наближався смерч, мов та примара.
Худобу заганяли люди в хлів,
Самі з дітьми ховалися у хату,
А я з маленьким братиком своїм
Шукаємо в дворі свою собаку.
А смерч гудів, мов дикий, злющий звір,
Та виривав з землі кущі, дерева,
Неначе вже кінчався білий світ.
Страшенний жах проймав від цього реву.
Та мить — в дворі з’явився старший брат.
В руках його була моя собака.
Вам радощів моїх не передать -
Собаку обіймала, й також брата.
Тварин багато погубив той смерч,
Але до мене щедра була доля -
Мою собаку обминула смерть.
На те була Свята Господня Воля...
Смерч
© Copyright: Вера Кириченко, 2019
Свидетельство о публикации №119062502613
Свидетельство о публикации №119062502613
Рецензии