Навчилась я просто і мисляче жити,
дивитись на небо й молитися Богу,
і довго під вечір самотньо бродити,
аби вгамувати даремну тривогу.
Коли шарудить у яру лопушиння і никне
уже горобини брость жовто-червона,
складаю веселі вірші про життя, яке гине,
прекрасне і тлінне. І лиже долоню,
коли повертаюся, кіт мій пухнастий,
муркоче розчулено, горнеться щільно,
й вогню загоряється сяюче пасмо
на башті озерної лісопильні.
І зрідка лише у вечірнім етері
лелека кричить на даху і затишшя дратує.
І навіть коли ти постукаєш в двері,
здається мені, що тебе не почую.
- "АНТОЛОГІЯ ЛІРИКИ"
Анна Ахматова. 130 лет
© Copyright: Петр Скорук, 2019
Свидетельство о публикации №119062300770
Свидетельство о публикации №119062300770
Рецензии