Балада про минулу добу

Тихо гаснуть величаві зорі ось вже ніч добігла до кінця
падає на місто перший промінь та ранкова на траві роса
обіцяє місту добрий ранок за яким почнеться новий день
Ми смачний готуємо сніданок ось вже нам співає соловей.

Любий друже не кажи що знову Ми не спали більше ніж добу
ось вже сонця білий світ навколо розганяє ранішню журбу
добра кава із відбірних зерен нам розвіє падаючий сон
а душа як той колючий терен знову стане чиста і любов.

Запоріжжя наше рідне місто вже чекає як цей тихий вірш
полетить у небі наче іскри розповівши про цікаву ніч
як поети радісно складали рими про палаючі зірки
терпко вічну пам'ять вшанували повернувши час свій навпаки.

На проспекті знову дуже людно місто вже прокинулось від сну
ну а Ми миттєво вшанували нашу нову райдужну весну
що не так давно подарувала нам нове та радісне життя
та за плечі міцно обіймала філософські долі почуття.

Дніпрогес нас знову зустрічає площа нас чекає вже давно
і душа як полум’я палає сонце крізь тролейбуса вікно
зігріває наче як у казці правий берег вічного Дніпра
залишають тільки добрі думки на душі що знову не дарма.

Побажала щоб була назавжди Хортиця розкішна наче сон
що прийде до нас вже незабаром тільки запалає за вікном
тихий вечір коли Ми до дому повернемось і згадавши все
розповівши давнішнім знайомим про відмінній теплий літній день.

На останок хочемо сказати подолавши віру в небуття
буде жити рідне Запоріжжя вірю знову що нове життя
об’єднавши душі теплим словом і хвала навколо крізь роки
нам навіє знов розкішні вірші під нові палаючі зірки.