Осеннее
В золтій імлі вмирає сад,
Осінь смутком вкочується в душу,
По життю петляє листопад.
Я тебе навік забути мушу.
В кожного із нас свій дім і шлях,
Пізня зустріч щира, та не мила.
Я кохаю, борячи свій страх,
І у тебе стомленіі крила.
От і все. Пробаченя не прошу
За осінню зраду почуття.
Все-таки залишить тебе мушу
За обставин нашого життя.
Так буває, мабуть, так буває.
Тільки осінь пам*ятає кожну мить,
І холодним подихом вітає.
Та від того серце не щемить.
© Copyright: Инна Аверина 3, 2019
Свидетельство о публикации №119061903200
Свидетельство о публикации №119061903200
Рецензии