Студене
Як квітка в'яне,холодить як сніг.
Та і іще,чи я собі дозволю?
Чи ти б дозволив,як би знову зміг?
У тіні смутку криється надія...
Твоїх незнаних у житті доріг.
Як би дозволив,а чи справді мріяв?
А не дозволив,жити так чи зміг?
Так розіллються мрії небокраї.
Студене серце біллю опече.
Воно ж у болю,сірником згоряє,
У полум'ї опалене плече.
Чи зможеш ти мою загоїть рану?
Чи зможу зрозуміти біль твою?
Та на душі,знов оселився ранок...
Де на світанку поряд я стою.
(Понкратова.О.В.)
Свидетельство о публикации №119061802409