Еклектичний верлiбр Навiгацiя 2019 р

Написано за мотивами творів 

Гомера (Стародавня Греція), Й.Бродського (Радянський Союз, США, РФ), В.Гюго (Франція) та М.Йогансена (Україна) – еклектичний верлібр 21 ст.

На землю падають зливи,
Тяжко дихає сельва,
Що в цьому світі мінливо?
Що в ньому недаремно?
Безсистемно, хаотично, нібито навмання,
Обходячи скелі відчаю, прямує корабель мого знання.
Я мандрую галактикою,
Шукаючи свою Галатею,
В Галатасараї  хтось прислухається до співів Орфея.

«Ортос» - як орфографія, ортодонтія, орторексія –
Привід змінити нарешті мою конфесію.
Греки роблять порти безпечними.
Їхнє коріння проривається в кожному реченні.
Пишуться тексти, то на пам’ять, то на забуття приречені.
Поки лунає слово, викарбовуючись на глині,
Я проходжу крізь століття, проливаючись виром
Бурхливих, примхливих ліній.


Мене ведуть спогад, інстинкт, удача,
І вони ж заплутують мереживо значень.
Без дорікань, без каяття, природнім, легким
Стає мій янгол, мій віршований херувим.
Я стаю на ваги разом з ним.
Хто з нас визнаний легким?

Всесвіт схожий на цукерки без маркування.
Він ховає в собі наші найдрібніші бажання,
І в океанах небес відображені вони –
Сім Волопасів під Кілем
Непростої, пролонгованої весни.
На карті зоряного неба
Відображені генераційні сни.
Навігація – це шлях від маршала Нея до Морфея.
Навігація – це закодована в триколорі Британії галерея.
Мов полонений на галері слова,
Потерпаючи від тиші,
Я порушую її знову.


Приходять митці до моїх снів.
Я ціную їхню єдність,
Але бачу розрив
Між формою та змістом звернень.
Які ж барвисті змальовані кимось терни!
‘La luce’ (іт.’світло’) виблискує звідусіль,
Крізь галони хмар проливається небесна сіль.
Над островами зависає самозакоханий Кіль.

Кесарю – кесарево,
Морю ж – перстень Полікрата.
Риба, що я її спіймав,
На Фортуну багата.
Удача допомагає сильним,
Вона ж наводить мости
Між світами. Хвилі тепер читають мої листи.

Хмари над морями Півдня –
Гекзаметр моїх пригод,
Скільки навколо злиднів,
Скільки неукладених угод…
Угіддя земних царів поділені на частки.
Ерідан довгим змієм оплутує берег ріки.


О дріади, німфи, о непереможний Пан!
Коли я кину писати оди містам,
Я, можливо, звернуся до вас –
Ендемічних, непевних, багатоликих,
І не буде моїм словам ані спокою,
Ані ліку.

Тягнучи капітель крізь Капітолійські схили,
Я потрапляю на благодатну ниву.
Небо, сповнене перистих хмар,
Відвикає від зливи. Чи є на Землі хтось щасливий?
Спустошення полів,
Парки квітнуть жасмином,
Рідкісні птахи переміщуються клином.
У міжчассі, в безодні
Голоси найдрібніших колібрі
До стратосфери линуть.

І тоді, падаючи з неба раз у раз,
Зорі поставлять Красса на іконостас.
Я – пас.
Немає ні засобів для усамітнення,
Ні послань, кимось недбало розмитнених.
Небо, море, космос, тектонічні плити
Перетворюються на лінію зіткнення.

Цілеспрямовано до безодні
Крізь нескінченну прірву небес
Несеться слово, розширюючи свій контекст.
Слово падає, як вода з криниці,
На околицях міста
Ходять сни білолиці.

Перелік кораблів – гра на межі фолу.
Малоазійці дають невеличку фору
В битві при Акціумі, та й на інших полях.
Вода безмежна, нас несе на семи вітрах.
Так мала лепта (або навіть лептон)
Стає aurea mediocritas, золотим гармонійним сном.

І слово вже не падає, а підноситься
Над поверхнею скель, над містами,
Над провінціями й околицями.

Папери, складені вдвоє чи втроє,
Нагадують то Кірени, то Трою,
То Ватикан, то Крит, то Мідію,
То Колхіду, то острови лотофагів,
То Лідію.


Тотожність між небом та землею
Запрошує нас і в екзотичну Ерітрею.
Розгублений, згадую то Феміду,
То Гігією.

Моя подорож триває роками.
Вона – мій феноменальний екзамен.
Завіса слів летить над містами.

Німфи, дріади читають паперів стоси,
У вимірі майбутнього «вгризаючись» в хмарочоси.
То холодні, то теплі, подекуди ледь живі,
Опиняються рими заручниками в моїй голові.

Небо повільно розгортає свій великий сувій.
Вірити іншим або тільки собі?
Який відсоток уваги приділяти юрбі?
Вдаватися простим чи ускладнити простір?
Бути складним чи простим?
У який спосіб брати складних речень форпости?
Я  - речник Феба, бути яким непросто.


Без дозволу, без лавірування річками,
Я добираю до тіари літератора камінь.
Хто ще на борту залишається з нами?
Поетичне слово крокує листами.
Воно ж грає спалахом сонця над мостами.
Що з нами?
Хронікери не дають коментарів,
Але знання виринає з печери слів.
Тільки час покаже, чи отримав я те, що хотів,
Збираючи врожай зі світлих південних нив.

©  Марина Чиянова, Україна, Київ.
   Maryna Tchianova, Ukraine, Kyiv, 13.06.2019

Примітки, посилання, тези, коментарі. Впорядковані М. Чияновою в день написання твору.
*
Оригінальні художні твори –
«Іліада», «Одіссея» Гомера,
Верлібри та прозові твори Й.Бродського різних років видання, особливо есе «Півтори кімнати».
«Собор Паризької Богоматері» В.Гюго,
Сонети У.Шекспіра, його поеми.
Юнацькі поетичні твори Майка Йогансена в українському виданні.
Додатковий нон-фікшн твір, що надихнув на цей літературний екзерсис – Encyclopedia Britannica, якій цьогоріч виповняється 250 років.



*Феб – бог світла в давньоримській міфології. У В.Гюго – один з головних героїв роману «Собор Паризької Богоматері».
* Лептон (з фізики) – елементарна частка, що не бере участі в сильній взаємодії. Описана науковцем Леоном Розенфельдом 1948 р.
* Маршал Ней – мореплавець, історична постать Франції, полководець XVIII cт.

Додаткове джерело – новини українських ЗМК 21 ст.

Ілюстрація - світлина 'Blues for Levantium lost' 2011 р., США.   

Photograph of Dhafeer Fort near the Liwa oasis by Michael Wing, Feb 24, 2011.