***

Ніч пелюстками згортає обсушені крила —
Жодна з пелюсток ніколи не зірветься птахом.
Сонце згасає над морем, де в серці — могила,
Зверху огорнута чорними віями й страхом.

Спалах.

Сонце прокинулось, бачить що стало, як зірка —
Сива, примарна, холодна і майже безкісна.
Сонце розбилося. Сонцю до відчаю гірко,
Тільки сльоза його вже не солона, а прісна.

Тісно.

Серце виштовхує подихи десь понад морем,
Щоб засинати і більше не бачити світу.
Шлях увірвався, зім'явся і виріс в потвору —
Ген покотився крізь спалене поле за вітром.

Літо.

Ніч пелюстками згортає обсушені крила —
Жодна з пелюсток ніколи не зірветься птахом.
Спалене поле укрила квітуча ковила:
Щільно і густо, щоб землю від неба сховати.


Рецензии