Людмила Юферова. И только ветер...

Деревья стонут от холодных снов,
Густая кровь молчит в застывших жилах.
О, белый свет, так  оплошал ты, что нет слов
Сегодня вьюга  так тоскливо выла

Колокола звенели в серых небесах,
Ветра созвали в поднебесья храмы,
Подвешено там  солнце на тросах,
Вселенскими   сегодня   мастерами.

Как миражи - барханы  на снегу,
Границы нет меж небом и полями...
А у меня — лишь мысли  все в мозгу
Напоены печалью и  слезами

Дрова закончились и  дымоход остыл
Безлюдье угнетает безотчетно.
И только ветер—сорванец изо всех сил-
Бьет в окна громко, бешено, охотно

I тiльки вiтер...

Дерева стогнуть від холодних снів,
Загусла кров мовчить у жовтих жилах…
О, білий світе, що ж ти так змарнів?
Сьогодні хуга плачем відтужила.

Дзвеніли дзвони в сірих небесах,
Вітри скликали в піднебесні храми,
А зараз висить сонце на тросах,
Підтягнуте вселенськими майстрами.

Як міражі – бархани снігові,
Межі нема між небом і полями…
А в мене – думи й думи в голові,
Напоєні печалями й жалями.

Скінчились дрова,  захолов димар,
Гнітить безлюддя, і немає сили…
І тільки вітер – шибеник-дзвонар –
Б’є у шибки охоче й знавісніло