О женщинах

   " О женщинах"
     Лина Костенко


Бывает порою,- на осень похожа,
Тиха и приветлива, ещё пригожа.
То сыплет слезою, то солнцем засветит.
Стремится к зиме,- возвращается в лето.

Как осень щедра и плодами богата:
Добром, материнством и нежностью - свято.
Как нежный сентябрь согревает душою,
Не страшен мороз, если рядом с такою.

Бывает порою тревожна как осень.
Дыханием ветра, вдруг ласки попросит.
И боль принесёт, и залечит все раны,
Вслед за любимым в дальние страны.

Вот осень в природе... Бесспорно... Красиво.
Так же и женщина: чудо ли диво?
Бывает счастливой, бывает неверной,
Но счастливы будут пусть все непременно.

Луч солнца раскрасит... играет с росой
И зазвучит она снова и снова.
Века восхищаются все красотой.
О женской... хочу и скажу свое слово.

Взгляд нежный и русая в пояс коса,
Изюминка есть-загорелая кожа...
И пусть говорят: мир спасёт красота.
Не соглашусь, только женщина сможет.( перевод стихотворения Лины Костенко "О женщинах")

 
О женщинах

А жінка буває на осінь так схожа:
То тиха й привітна, а то й непогожа.
То скропить сльозою, то сонцем засвітить.
То прагне зими, то вертається в літо.

А жінка, як осінь, плодами багата
На ніжність, добро, материнство і святість.
Як вересень тихий, зігріє душею,
Не страшно морозу чекати із нею.

А жінка буває тривожна, як осінь.
То дихає вітром, то ласки попросить,
То болю завдасть, а то вигоїть рани,
Листочком у світ полетить за коханим.

А осінь в природі – це завжди, як диво,
Так само і жінка: буває вродлива.
Буває примхлива, буває зрадлива...
Нехай тільки кожна з них буде щаслива.

Промінь сонця запалить ранкову росу, –
І заграє вона, забринить веселково.
Скільки мовлено вже про одвічну красу,
Тільки я про жіночу скажу своє слово.

Ніжний погляд і довга русява коса
Та смаглявого личка привабна родзинка...
І, хоч кажуть, що світ порятує краса.
Та врятує його тільки жінка.