Вабила височiнь

Хлопчик  лежав   на ліжку,
Із камінців  воно,
Хлопчик   ловив    хмаринку,
Листячко,
Жив     теплом,
Хвиля    мов  кішка    гралась, 
Вабила   височінь,
Сонце – дитя   всміхалось,
Плив    десь пташиний клин,
Прагнулось    стати   кимось,
Прагнулось    крил   і див,
Хлопчикові   хотілось………
Не вистачало   слів!
Просто    хотілось  з шалом   бігати  по    росі,
І   обіймати   маму,
і зрозуміти    світ!
З кожним     таке   буває,
Чи може    вже було,
Хлопчики   виростають,
Камінь   не ліжко  давно,
Хвилі   не накривають,
Світові   все    одно,
Він   проживе   як   завжди
Без    кардинальних змін,
Тільки   от часом    вабить
З хмарами далечінь!
2. 06.2019
_____________________________________________
За   цитатою:
«Хлопчик лежав на ліжку з прохолодних камінців, вода омивала його тіло та вкривалася над ним брижами Джоелові захотілося стати листочком, як те листячко, що проносила повз нього течія. От би стати хлопчиком-листочком і невагомо поплити геть.
Інші голоси, інші кімнати. Трумен Капоте»