О, смуток мій, улюблений притулок
моiй самотності серед юрби стожар,
ти мій дев'ятий вал і перший порятунок,
сумління немочі і мудрощі тягар.
Гірчичне зернятко дитячого засмутку
в заставу візьме храмовий лихвар
і лицемірства здобич капатиме хутко
дрібною міддю до мошонки скнар.
Жадання помсти відбирає сили,
за око око - стане світ сліпим,
як той кобзар на краю небосхилу -
моєму смутку вічний побратим...
смуток
© Copyright: Цветков Александр, 2019
Свидетельство о публикации №119060102400
Свидетельство о публикации №119060102400
Рецензии