Напевне я вклонюсь землі...
За те що поїть та годує.
Що пестить зорями в імлі,
Повітря келих приготує.
Зігріє. Та остудить пил...
Мого некрепкого надбання.
Що називається кохання,
Та надає наразі,-сил.
Напевне гляну в глибину,
Того колодця що душею...
Готує. Й робить панацею,
Й дарує,по одній одну.
Напевне гляну спадку в очі,
Ціною певного життя.
Знай,не буває вороття,
З старечих...у літа,-дівочі.
(Понкратова.О.В.)
Напевне я вклонюсь землi
© Copyright: Лена Грама, 2019
Свидетельство о публикации №119053003946
Свидетельство о публикации №119053003946
Рецензии