Я мовою рідною змалечку вільно спілкуюсь,
Співаю, віршую, і реченням кожним милуюсь.
Краса і мелодія гріють мій слух, мою душу,
Як в гуморі добрім - так будь-яке серце зворушу.
Як настрій спокійний, веселий - то в'ється лозою
Моя українська без помилок, без перебою.
Та гнів, най би грець йому, плутає всі мої карти,
Мов двієчник той, що викрикує з задньої парти.
Як кров закипить - так страшенна біда зі словами.
Язик стає ворогом, сипле геть скрізь москалями.
Неначе прокляття злих сил тої підлої вати -
Двох слів без вульгарної лайки не можу зв'язати.
Не зна моя злість українську, як треба нажаль,
Виходить, вона - то є засланий клятий москаль.
Не хочу в собі ту тварюку паскудну тримати,
Як змусить її нашу рідну, співучу, вивчати?
О, сили небесні мистецтва, натхнення і слова!
Благаю, навчіть мою злість української мови...
Навчiть мою злiсть украiнськоi мови!
© Copyright: Анита Левицкая, 2019
Свидетельство о публикации №119052907966
Свидетельство о публикации №119052907966
Рецензии