Скрізь тополиний сніг, зима,
Травнева, сива, наче старість.
У мене почуттів нема,
Уже ні краплі не зосталось.
День розшматований, рябий,
Під небом люди безпорадні.
Кричать голодні голуби,
Що не годовані вже два дні.
Здихайте! Їжі вам нема:
Нас всіх відринув світ жорстокий!
В кімнаті я помру сама,
А ви – так можете на стоках*.
Вам тільки падать – без кінця –
На тополині ці перини.
Худі знесилені тільця
Пташок, що не знайшли зернини.
Бо в нас усіх – голодний час,
Лихої ненависті зАпал.
Лишиться пір’ячко від вас,
Ну а від мене – тільки запах.
*Стоки -- те ж, що й підвіконня, тільки зовні, для стоку води, коли йде дощ.
Голубам
© Copyright: Надежда Еременко, 2019
Свидетельство о публикации №119052906252
Свидетельство о публикации №119052906252
Рецензии