Поема зглиблення

             Цілком, повністю гірній
             Діві Богородиці Марії
             присвячується

1

а вершини підсушені:
блищать маківки в вірі
вся поезія — квіти
лиш на скелях!
на вітрі!!


вертикалям сувій
в Бозі я
роздягаюсь
і відтягують погляд мій —
мов затвор відтягають!


На! — вершини заглиблені
на!! — вже маківка в вірі
долі, душі — мов квіти...
як на скелях —
на вітрі!!


Повітря! —
по вірі!

 
2

Що генія у гори
виганяє
І генію надгірному
сприяє —
що у житті
перешкоджає...


Мій геній підняв
тигра —
і сприяє
І долу тигра
кинув
А сяє тигр на горах
мужньо
сміливо світиться —
да! черезсмужно —
і останеться — тигр!! —
нині!
і ви;ну!


Візьме іще яку людину
любов’ю черезсмужжям
викип’ячує
Та кликне:
не треба те що вгорі гине!
не треба те що геніїв
вип’ячує!
дайте Творця — мені — Єдиного!!!


Але ж що генія мого
вгору вганяє
та й генію надгірному —
сприяє! —
те що в житті
мені
перешкоджає...


3

Птахи летять —
як до дощу:
і інший помах крил
і інший ритм і скрик
а тембр захований
між спекою й прийдешністю
в язик
і в вітру
шум


а я слова звеличення гашу...
щоб чуть
звеличення Того,
Кого лиш серце
тихо чуть...


І серцем
люди й птиці
Кого Богом наречуть...


4

Оджарим, Боже,
вкрий ослів!
Віджарим, Боже, — моїх
добрих слів!
Тоді найкраще
м0’му Генію!... буває...
Ти з ним
і світ цей вибираєш...


Те, що торкнеться —
уважає:
уважаєш...
Ти!

 
5

Серце моє дісталось стелі,
і мить йому перепочити б!
Сонце почне любити Землю:
стирать личини і гасити.
Природа повела вже мову,
та тільки тихі
в ній чувають.
А в мене — лиш Любов Христова,
але як мало це для гаю!


Скоро Земля порве Росію
і скрикне Сонце —
благородством!
І ясно те: і що в ній сіють,
і певна путь для бджоловодства...


Ці, що жили, ці й повмирають,
а я нашвидко одспіваю...
Про те, що ви не чули: хто ви?
Яка ясна Любов Христова!!!

25—28.06.2015
Київ