Косарi

Пробудились птАшки й славлять Бога.
Лунко як «Ку-ку» дзвенить в гаю!
Взяв косу, мантачку і – в дорогу
З другом ідемо косить  траву!

А повітря, наче кришталеве!
Ми його на повні груди п`єм.
В небі гасне зіронька рожева,
Келих сонця  повниться винцем

Косарі  від пращура і діда –
Потрудити м`язи не боюсь!
А якась пташина : «Діду, пообідав?» –
Все за нас  турбується чомусь!

Одуд сумно загудів у дудку
Нам поскаржився, що « Худо тут!»
В небо жайворон піднявся хутко:
Звуки ніжні то стихають, то ростуть…

Хоч і радісно було косити,
Потомились, з лоба градом піт…
–  Як же треба це життя любити,
Щоб співати так! – сказав сусід.

Так! Хіба ж не рай, хіба не щастя?!
Луг у квітах, діамантова роса!
На землі оце - лише причастя,
 Що ж тоді отам, на небесах?!

– Благодать, мабуть, що й не сказати!
От би й нам потрапити туди!
– Досить, друже, в мріях мандрувати!
Відпочив? Бери собі й коси!