Вяли тюльпани

На сонці весняному в‘яли тюльпани,
Голівки уже не тягли в небеса...
Ще трохи - їх цвіту  на клумбі не стане,
Без сліду мине дивовижна краса.

Зів‘яли і зблідли...   Дощем  облетіли,
Легкий вітерець пелюстками кружив ...
А їм  ще цвісти й хизуватись хотілось,
І кожен тюльпан за минулим тужив...

Для кого він цвів, милував чиї очі,
Яку приніс користь цвітінням своїм?
А може, щоб здійснити примхи дівочі,
До вази потрапити марив у  дім?

Та час повернути уже не можливо,
В минуле злетіла цвітіння пора...
Коротке життя у тюльпана, й важливо
Принести у світ  хоч краплину добра.

І наше життя промине і зів’яне,
В мить стане земля  непривітна  й чужа...
Але на відміну від квітки-тюльпана,
Зостанеться юною в тілі душа.

Тож квітнути треба , розчуливши кригу,
На протязі Богом відведених літ,
Щоб нести всім людям  добро і утіху
Й залишити добрий , нев’янучий слід.
~ДЛВ~