Життя складається з осколків вітражів.
Іду по них на пальцях обережно.
Якби ж то я змогла, і ти також зумів
перевернути світ мого безмежжя.
Іти вперед, не озираючись назад,
де залишилися румовищ вежі,
і дикий виноград, і безпритульний сад,
забутий Богом, де сльоза мережить.
Де спересердя кинуто ножі услід,
де промінь сонця тіла не торкнеться,
де розбивали сумніви, гріхи об лід,
латали сни згорьованого серця.
Як би ж ти справді зміг, і я таки змогла
лишити біль на вістрі крутояру.
Та грузнемо в обставинах, липка смола,
піски зибучі, біло-чорні хмари...
Якби
© Copyright: Татьяна Левицкая, 2019
Свидетельство о публикации №119052202662
Свидетельство о публикации №119052202662
Рецензии